«Я хочу мати свою сім’ю, де мене будуть любити, де за мене будуть піклуватися, любити, бавити. Найбільше у світі я хочу мати маму і папу. Мені дуже важко одному!» Шановні дорослі! Це слова маленької дитини, осиротілої душі. Це слова кожної дитина, яка проживає у державному закладі через те, що осиротіла, або яку через певні причини позбавили батьківського піклування. Таких дітей тисячі. Вони залишилися самі зі своїми дитячими проблемами. Хоча держава дбає про них, проте найголовнішу їх потребу задовольнити держава не може. Ця потреба виключно в щасливому дитинстві і в справжній сім’ї. Згідно чинного законодавства в Україні існує чотири форми сімейного влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Це — усиновлення, опіка (піклування), прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу. Всі чотири форми виховання забезпечують соціальний захист дитини, захист майнових і житлових прав дитини, догляд, виховання, подолання психологічних травм, задоволення щоденних потреб дитини. Усиновлення або удочеріння є найбільш прийнятною і сприятливою формою виховання, за якої дитина повністю прирівнюється до рідних дітей, набуває в особі усиновителів матір та батька, тобто повноцінну сім’ю. Встановлення опіки та піклування стосується громадян, які перебувають переважно в сімейних, родинних стосунках із дітьми цієї категорії для забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів.
Дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім’я, яку створює за бажанням подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням і спільного проживання не менше п’яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Прийомна сім’я — це сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та спільне проживання. Сьогодні в інтернатних закладах проживають діти, яким не пощастило мати сім’ю, але вони дуже мріють про добру та щасливу родину. Вони заслуговують на це.
