Ольжич — один із псевдонімів Олега Кандиби, сина Олександра Олеся, який народився у Житомирі.
У 1923 pоці він, виїхавши разом з матір'ю з України, в Берліні зустрівся з батьком, який перед цим склав обов'язки повпреда УНР у Будапешті. Невдовзі родина Кандиб переїхала до Горніх Черношинець під Прагою.
Ольжич став студентом Кардового університету, водночас навчався в Українському вільному університеті. Перед ним відкривалися двері науки, він брав участь у багатьох археологічних розкопках, працював в Гарвардському університеті (США).
Але Ольжичу судилася інша доля. Коли виникла ОУН, він стає одним з найактивніших її членів, керівником культурного сектора, а згодом — заступником голови проводу ОУН. Під час Другої світової війни, заарештований гітлерівцями, Ольжич потрапив до концтабору Заксенгаузен, де 10 червня 1944р. був закатований і помер.
Олег Ольжич — яскравий представник поетів першої еміграційної хвилі. Його вірші друкувалися на сторінках емігрантської періодики, здебільшого у львівському журналі "Вісник" поряд з поезіями Є. Маланюка, Л. Мосендза, Олени Теліги, Юрія Клена.
В збірках Олега Ольжича "Рінь" (Львів, 1935), "Вежі" (Прага, 1940), "Підзамчя" (1946) відчувається гаряче дихання сучасності, риторичні формули-гасла відтворюють атмосферу тривоги й готовності до боротьби.
З нагоди ювілею Олега Ольжича в бібліотеках району оформлено виставку-портрет «Лицар нескореного покоління» (центральна бібліотека), книжкові виставки «Олег Ольжич – поет національного героїзму» (Ганнівська бібліотека) та «Поет Ідеї і Чину» (Святогорівська бібліотека), календарні виставки (сільські бібліотеки), де представлено літературу про життя і творчість поета, видання його творів, літературознавчі статті та спогади.
